Наша розмова з Іриною Миколаївною Барановською, головним лікарем з медичного обслуговування населення КНП «Рокитнівський районний центр первинної медико-санітарної допомоги Рокитнівської районної ради» про стан та проблеми медичної галузі в Рокитнівському районі зовсім не випадкова. Є необхідність почути фаховий аналіз ситуації, щоб поінформувати читачів про новації, які запроваджені в медичній сфері нашого району в зв’язку з впровадженням медичної реформи в Україні.

– Ірино Миколаївно, розпочнімо нашу розмову з традиційного запитання: Ви завжди мріяли стати лікарем і присвятити своє життя медицині?

– Не знаю, чи буду я оригінальна у відповіді, але мрія про медицину як майбутню професію народилася ще в дитинстві, коли я вперше побачила страждання, які спричиняє біль. Моїм першим пацієнтом було кошеня зі зломаною лапкою. А вже коли подорослішала, за порадою мами, також медичного працівника, почала “вивчати” внутрішні органи свиней, коли їх кололи на свято. Оце були мої перші університети.

– З чого розпочали реалізацію своєї мрії?

– А далі було навчання в Рокитнівському медичному училищі, потім Тернопільський медуніверситет, де опанувала лікувальну справу, а після закінчення повернулася додому, на Рокитнівщину, працювала на ФАПі в с.Остки, мала з дня на день переходити в новозбудовану амбулаторію с.Блажове. Хочу зазначити, що саме в цей період, окрім досвіду роботи в екстремальних умовах, я більше нічого не отримала. А обіцянок і про хорошу зарплату, і про кращі умови роботи було дуже-дуже багато.

– Скажіть, то це тоді у Вас виникло бажання змін…

– Частково. Спілкуючись зі своєю колишньою одногрупницею з Дубровиці, неодноразово виникало питання: “Чому у них так? Ми що, гірші?” Повністю всі ілюзії та сподівання в мене зникли після участі в нараді-тренінгу з питань організації роботи та діяльності центрів первинної медико-санітарної допомоги, який проводило МОЗ України в квітні 2019 року в м. Києві. Затамувавши подих, я слухала про досягнення колег з Харкова, Дніпра, Межигір’я, які підпали під першу хвилю реформи. Саме в цей час я зрозуміла, що медицина нашого району – це затонулий “Титанік”, який тихенько лежить на дні… Так у нас все “тихо й добре”, одним словом – трясовина, занепад. От тоді я й подумала: а що, ми гірші, чи дурніші, чи руки не з того місця? Вони змогли, а ми – ні?

– Я розумію Вас, молодість, максималізм, величезне бажання новизни… Проте, ні для кого не секрет, проти Вас в районі працювала “важка техніка”, якій Ваші попередники, не могли ради дати…

– Цю “техніку”, як непридатну для використання, було здано на металолом. Самому Богу відомо, що мені довелось пережити та відчути в цей важкий час: і прокльони, а моє ім’я та прізвище не «полоскали» хіба що ліниві… Але я вже не мала права на відступ через те, що в мене, в мої сили повірили люди, які втомилися боятися, яким набридли постійні приниження, побори.

– Ну, все ж таки, як Вам це вдалося?

– Це вже минулому, хоча й надалі я частий гість на судових засіданнях.  По-перше, завдяки маминій молитві, підтримці родини! А по друге, я – лікар! Якщо відверто, під час навчання надзвичайно любила психіатрію, в мене були дуже хороші вчителі і відмінна практика в Тернопільському психо-неврологічному диспансері. Отже, для отримання позитивного результату, були задіяні різні методи впливу.  Хочу наголосити, що діяли виключно в правовому полі, дотримуючись чинного законодавства.

– Ну от, тепер у Ваших руках “Титанік”, а далі що?

– Будемо реанімувати. Надзвичайно складно. Матеріальна база – в незадовільному стані. Хоч і виділялись кошти, попереднє керівництво не переймалося станом амбулаторій, ФАПіВ. Взаємодія з місцевою владою була повністю відсутня. Уявіть собі, для лабораторії впродовж року не закуплялися реактиви. Все трималося на ентузіазмі працівників. Хоча, після ознайомлення з фінансовою документацією виявилося, що кошти виділялися. Постає одразу питання: де вони і як використовувалися? Сьогодні всі працівники районного центру ПМСД попереджені: якщо взнаю, що хтось на місцях взяв гроші, будемо одразу ж прощатися. Багато конфліктів виникало з приводу порушень лікарями режиму роботи. Тепер майже всі на робочих місця з 09 до 18 год. Воюю, правда, важкувато, але я не відступлюсь. Далі, співпраця з  владою – РДА та райрадою. Повторюю, що попередня влада не йшла на контакт, а на сьогоднішню в мене дуже великі надії. Адже непочатий край роботи. Потребує вирішення питання відкриття амбулаторій в с. Глинне та Познань, де найбільша народжуваність, потрібно навести лад в  Блажовому…

Необхідна підтримка для отримання фінансової допомоги в рамках програми Світового банку реконструкції та розвитку для проведення капітального ремонту, закупівлі обладнання і т. д. для Кам’янської амбулаторії, в якій працює лікар сімейної медицини – Ходакевич Володимир Миколайович. Якщо ми не підтримаємо цього лікаря, він попрацює і піде на «кращі хліба». І це не поодинокі приклади, характерні для нашого району. Ситуація зараз погана. Стан охорони здоров’я нашого району сьогодні не влаштовує нікого: ні здорових, ні хворих, ні медиків. Це пов’язано з недостатнім фінансуванням і поганою організацією роботи. Все залежить від того, скільки грошей можна виділити і як їх використати. Медицина на Рокитнівщині завжди фінансувалася за залишковим принципом. Для прикладу: на реалізацію програми “Діти Рокитнівщини” виділено 90 тисяч грн., в той час у Володимирці – більше 1 мільйона. До речі, коли проаналізувала цю програму, то встановила, що розподіл коштів неправильний і недоречний. Тобто в мене маса запитань до того, хто її писав, а потім і затверджував. І про такі кричущі факти можна говорити й говорити.

Ірино Миколаївно, паніка стосовно реформи у медицині базується на чутках: лікарів, медсестер, мовляв, поскорочують, за все треба буде платити… Розкажіть, що насправді відбувається?

– Отримали у спадок від СРСР систему медицини. Ніби все було безкоштовно, але дієві ліки завжди були у дефіциті.  З тих часів нам перейшли старі будівлі лікарень із застарілим діагностичним обладнанням. З персоналом, який не навчений доброзичливо спілкуватися з пацієнтами. Для того, аби у медицині нарешті щось відбувалося, треба не боятись йти на радикальні кроки. Так, вони часом є непопулярні. В цьому ми повинні, в рамках реформи, провести оптимізацію кадрів. На сьогодні маємо 259 штатних одиниць, а потрібно – 170. Ви уявляєте, як це буде важко зробити?! Скільки буде слів, сліз і нарікань! Проте, пройшовши цей шлях, за кілька років отримаємо відчутний результат. Зараз бюджет не в змозі покрити утримання цієї громіздкої мережі. У нашій країні Конституцією задекларовано, що медицина безкоштовна, але насправді кожен українець витрачає величезні гроші на лікування. Разом з тим, середня зарплата медпрацівника, включно з усіма доплатами і надбавками, – близько семи тисяч гривень. Молоді лікарі, інтерни взагалі отримують «мінімалку». Це нормально?

– Кажуть, лікар сам на себе  заробить…

– Так, у нас полюбляють говорити, що «народ лікарів прогодує». З такими підходами не зможемо мати чисті і прозорі стосунки між лікарем і пацієнтом, не поборемо хабарів… Наші лікарі, медсестри теж хочуть і мають право на достойну зарплату. Адже вони також мають право на гідне життя, на відпочинок, на підвищення кваліфікації, щоб почуватися на рівні у професійній зарубіжній спільноті.

– Насамкінець, розкажіть, про що мрієте в майбутньому?

–  Я мрію, щоб молодь, яка приходить, мала стимул працювати, тому що лікар – це дуже відповідально, і стати справжнім лікарем може не кожен. Лише люди, які відчувають чужий біль, і можуть допомогти, маючи при цьому відповідний багаж знань.

Розмовляла Яна Вишивана

 

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here