Історія села Рокитне у вітчизняній історіографії висвітлена досить поверхово. Перший науковий нарис був розміщений у багатотомній фундаментальній праці «Історія міст і сіл Української РСР». Нове бачення історії села Рокитне  продемонстровано в науково-популярній праці А. Герасимчука та Г. Таргонського «Русь-Україна. Факти і сенсації».

Перша згадка про село Рокитне датується 1545 роком в описі Овруцького замку як власність князя Андрія Капусти, каштеляна брацлавського  і старости овруцького. Князь мав двох синів – Пилипа і Івана, які померли ще дітьми та двох дочок – Олександру та Марину. В подальшому вони  успадкували батьківські землі. Старша Олександра Капуста вийшла заміж за князя Олександра Вишневецького з роду Збаразьких. Відповідно реєстру поборового податку із землі Київської за 1581 р. вона  володіла значною частиною земель Овруцького повіту: Мойшевичі, Рокитне, Біловіж, Замисловичі, Горловичі, частина Овруча та Брагина. Рокитне, Горловичі і Замисловичі були спільною власністю княгині та пана Панаса Тризни. Загалом на цей час у селі Рокитному налічувалось 15 будинків.  У 1628 р. «подимщину» за володіння частиною цього села, за 6 будинків і 1 земельну ділянку, сплачував київський каштелян Гаврило Гойський. 1687 р. овруцький староста Францішек Потоцький отримав у власність село Велідники Овруцького повіту разом із 23 населеними пунктами. Йому, зокрема, відійшли: Біле, Хлупляни, Красилівка, Новаки, Замисловичі, Рокитне та ін.

Після третього поділу Речі Посполитої новими власниками села Рокитне стає рід Прушинських, старшим у якому був граф Йосип Прушинський. Відповідно рішення суду від 10 грудня 1838 року та акту Волинської цивільної палати від 22 червня 1840 року, власницею села Рокитне з Руднею Стариками і селом Масевичі, в яких проживало 353 особи, стала онука Йосипа Прушинського Людвіка Менжинська. Дідівську спадщину було затверджено Третейським рішення від 9 листопада 1840 року про поділ на три частини. Одна із них належала Людвіці Менжинськаій та підтверджувала власність наступних територій: село Рокитне з Масевичами і Руднею Стариками, село Біловіж з Руднею і частиною села Собечин.

Великим лихом були неврожайні роки, які для простих громадян несли потенційну, нерідко пряму небезпеку масових голодувань. З іншого боку державна влада переймалася ймовірністю бунтів, несвоєчасної сплати податків, збільшенням смертності та інших важких наслідків. Тому через неврожаї в населених пунктах запроваджувалися так звані запасні магазини. У селі Рокитне функціонував аналогічний заклад, при якому значилось 624 ревізькі душі станом на 1853 рік. Однак належної кількості хліба в магазині не було: замість 624 чверті озимого хліба було 539, і відповідно 312 чверті «ярового», замість 181.

Після смерті Людвіки Менжинської власниками села Рокитне стали її дочки – графині Анеля Ржищевська та Каміла Могильницька з роду Прушинських. У 1866 році в селі Рокитне проживало 311 осіб чоловічої статі, в тому числі селян, які викупали наділи – 311. Всіх селянських дворів в цьому маєтку – 100. Відповідно поданих даних в попередній грамоті в маєтку було 100 селянських обійсть. Однак, відповідно проведеної ревізії, їх кількість була дещо більшою – 118.

Розпорядник сільських коштів Пархоменко 5 лютого 1875 року оцінив стан дерев’янної сільської парафіяльної церкви Успіння Пресвятої Богородиці як катастрофічний. В результаті чого було затверджено проект нового храму 9 вересня 1877 р., а наступного року кошторис. Роботи по будівництву церкви розпочали в 1884 році і тривали 2 роки. Відповідно кошторису було використано 6872 руб. 43 коп. Наприкінці ХІХ століття кількість прихожан вищезазначеної церкви становила 1439 осіб, з них: 726 – чоловіки, 713 – жінки, що свідчило про  розбудову та зростання ролі села Рокитне у найближчій окрузі.

У 1882 році було продано земельну ділянку с. Рокитне в 1000 десятин з хорошим будівельним лісом за 50000 рублів, які були сплачені впродовж 10 років. Новим власником став Володимир Миколайович Охотніков, російський підприємець, член Державної ради, нащадок древнього дворянського роду. З жовтня 1892 року – член Ради Міністерства Фінансів, а з 1893 року – уповноважений з питань розробки і введення винної монополії в губерніях 5 черги. В 1896 році він обирається до Ради у справах винної монополії, а в 1899 році за відмінну службу, стає таємним радником та удостоюється звання шталмейстера при дворі.

 

Володимир Охотніков

Джерело: Rudnytska, L. (2018). СТВОРЕННЯ СКЛЯНОГО ЗАВОДУ НА БАЗІ СЕЛА РОКИТНЕ ОВРУЦЬКОГО ПОВІТУ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ. Київські історичні студії, (2 (7). https://doi.org/10.28925/2524-0757.2018.2.4753

 

 

 

 

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here